«Мовою троянд» - свято дівочої душі

У КАМТМ «Сузір’я» відбулася прем’єра за сценарієм Наталії Колесніченко-Братунь

3 і 4 лютого в КАМТМ «Сузір’я» відбулася прем’єра – вистава «Мовою троянд» за сценарієм Наталії Колесніченко-Братунь. В образі поетки й журналістки Ольги - Ганна Михайличенко, представниця Майстерні Миколи Рушковського, режисер-постановник та сценограф - народний артист України Олексій Кужельний, композитор - Тетяна Шамшетдінова, костюми - Ірина Горшкова, пластика - Алефтина Чернова. «Мовою троянд» розвиває окремі мотиви моноспектаклю «Прекрасний звір у серці!» із Є. Нищуком (спектакль і досі з успіхом іде на сцені «Сузір’я»).

Мотиви народження й загалом потреба в житті – одні з ключових у виставі «Мовою троянд» (у «Прекрасному звірі…» герой з’являється з космічного кокону всесвітніх енергій, тут – із жіночого лона в буквальному сенсі: на екрані глядач бачить відео з народженням дитини, акторка ж на тлі відео грає мить переходу з лона матері у стан народження). Є в цій виставі мотив бунту проти абсурдного світу, коли героїня, подібно до героя Є. Нищука в «Прекрасному звірі…», прагне розбити прозорий простір, що символізує у виставі і колиску, і власне велике ліжко, яке дарують батьки, і обмеження світу, з якими доводиться мати справу дівчині. Вона весь час у русі – у поступі, у боротьбі, на шляху (це символізує образ рухомої доріжки на сцені).

«Мовою троянд» - історія жіночої долі: народження, перших років, дорослішання дівчини-поетки, яка під час вистава вдягає на себе нові й нові елементи одягу, у такий спосіб «збираючи костюм» дорослої жінки. Прийом оригінальний: дорослішання жінки відображено в елементах одягу, причому у фіналі маємо традиційне українське жіноче вбрання.

Режисер створив виставу про боротьбу зі світом і про любов до світу. Ці два мотиви загалом є ключовими у виставах О. Кужельного. Маємо черговий спектакль із виразним режисерським почерком, що передбачає поєднання патріотичної лінії з лінією неподільної і глибинної любові до життя. Ці два мотиви переплетені у виставі, у якій героїні доводиться переміщуватися між різними художніми простроми, подеколи в одному часі граючи дівчинку-малюка й дідуся чи батька…

У моновиставі представлено низку мотивів, властивих екзистенціалізму (абсурд, бунт, любов, за А. Камю). Оля шукає себе в любові до родини, до літератури й поезії, до Праги, де проводить екскурсії для українців. Це доволі поетична моновистава, де звучить багато поетичних творів, що посилюють емоційне сприйняття.

Це вистава про щастя життя, про перемогу над абсурдом, про важливість мати свій простір, бодай те ліжко, на якому ти можеш сховатися від світу й бути такою, яка ти є. Не удаваною, не штучною, а справжньою. І важливо, щоб ти зберігала в собі справжність, а не перетворювала себе на ту, яка сподобається іншим. Режисер у післяслові до вистави сказав, що це історія – про жіночу «собість». Поль Рікер написав працю «Сам як інший», у якій також ішлося про дослідження самості, тобто про собість. «Мовою троянд» - вистава про те, як відбувається становлення людини в родині, в суспільстві, які впливи має дитина від батьків, від соціуму, від коханого. У моноспектаклі проведена лінія зіткнення з коханим, коли «блакитноокий зі спортивною ходою» не розуміє того трансцендентального світу, у якому живе Оля.

Героїня прагне жити, заховуючись у світ і закохуючи світ у себе. В цьому жіноча «собість» - у красі, в поезіях Ліни Костенко, якими захоплюється дівчина, в дипломатичності та аристократичності, що походять від родинного виховання (батьки – дипломати, дідусь – людина слова, митець).

У виставі є іронія і самоіронія (стосовно образу батька героїні, братика, якому випало до кінця життя «з вдячності» за свою появу мити посуд – Оля випросила йог в батьків; якщо точніше, вона хотіла собі сестричку, але вже вийшло, як вийшло).

«Мовою троянд» - вистава про українську жіночу душу, яка знаходить себе в любові до своєї землі. Перед нами дівчина, яка виявляє патріотичні відчуття, і в цьому переконує мізансцена з українськими прапорами, які майорять над залою. Інколи у виставі забагато пафосу у грі головної героїні, не весь пафос сприймається як автентичний художньому простору. Зрештою, дівчина долає обмеження, вона стягує мотузки-заборони-обмеження, змагається зі струмом-лазером і перемагає його, ніби всотуючи в себе все деструктивне, бо лише жінка здатна впорядкувати світ. Вистава має феміністичні мотиви й іронічну критику стосовно чоловічого світу. Але головне – у виставі є властива театрові «Сузір’я» та режисерові О. Кужельному вірність традиціям – збереження пам’яті про видатних творців української державності, науки та культури (М. Грушевського, В. Стуса, М. Амосова, Б. Патона, Б. Ступку…).

«Мовою троянд» - моновистава про перемогу любові, про воскресіння душі, про патріотизм і гідність. Режисер О. Кужельний створив мистецький наратив (із залученням яскравих візуальних ефектів), що хвилює глядачів, спонукаючи ставити екзистенційно важливі запитання, відповіді на які шукаєш уже після вистави. 

Дмитро Дроздовський