Alt Text!
Київська Академічна Майстерня Театрального Мистецтва
Alt Text!
м. Київ. вул. Ярославів Вал 14-б

Щоденник добросправного

26 Вересня 2020

26 вересня генеральний директор-художній керівник Національного театру ім. І. Франка Михайло Захаревич відмічатиме ювілей


До свого 100-річчя Першої сцени нашої країни Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка видав своєрідну біографічну енциклопедію. Енциклопедію в первинному сенсі цього терміну — те, що необхідно знати. Фундаментальне дослідження «Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка — динаміка соціокультурних перетворень 1920 — 2001 років» Михайла Захаревича, продовжила монографія Ганни Веселовської «Більше, ніж театр» (2001-2012 рр.) про творчість театру у третьому тисячолітті, а ще п’ять альманахів про прем’єри останніх п’яти років із цікавими відгуками про них і їх творців. Фотоальбом В. Марущенка, який зафіксував у світлинах моменти одухотвореності і зоворожуючої розкутості франківців. Його ж портретними роботами зігрітий «Щоденник директора театру 1992-2019» М. Захаревича. Автор присвятою своїй матері усіх роздумів і спостережень, намагань відчути, вирахувати протягти з’єднувальну тканину сім’ї франківців задає родинну тональність.

Театр Франка народжувався і до сьогодні є театром сімейним. Тут працюють династії, ними стають фамілії. Звичайно, акторські родини є в багатьох театрах, але в цьому домі надають особливої уваги відбору і плеканню генів таланту. І коли у молодших акторів раптом впізнаєш унікальну батьківську інтонацію, тембр голосу, погляд очей, пластику тіла, красномовний жест, переконуєшся — спадкоємність стверджує вічність існування роду людського.

У вільній сім’ї театру питання єдиної мистецької групи крові вище за будь-яку родинну близькість. Як досягти у ній гармонійності співіснування, безумовних творчих пріоритетів? Як поєднати висоту мистецьких ідеалів з побутовою мужністю любити без умов і обумовленості — так, як люблять дітей, — питання, яким переймається лідер, керманич театру щоденно. Тому й «Щоденник директора театру» Михайла Захаревича фіксує гостроту цих запитань у різні історичні періоди існування колективу від Гната Юри до сьогодні. Колись Шарль де Голль, глибоко зітхнувши, сказав: «Як можна керувати країною, в якій сортів сиру більше, ніж днів у році?».

Ставлення до кожного члена франківської сім’ї як до непересічної особистості стало ключем до налагодження обопільно поважних стосунків між директором і співробітниками. Звичайно, перед директором гостро постало питання: «А хто я в театрі»? За К. Роджерсом «Я — концепція!» завжди доступна свідомості, але не завжди усвідомлюється. Варіант організмічної довіри — приймати рішення, орієнтуючись виключно на власні відчуття, не видається притаманним Захаревичу, хоча почасти залишається єдино можливим. Емпірична воля — роблю, що хочу, і сам за все відповідаю — теж не його формула успіху. Креативність творчо і гнучко вирішувати проблеми Михайло Васильович радо розділяє, здебільшого уникаючи наполягання на власному авторстві, зі своїми колегами. «Директор театру — це не тільки професія, але водночас не тільки покликання. Я б склав таку формулу: професіоналізм плюс покликання — це хороший директор».

Коли партійне керівництво вирішило зняти директора Михайла Захаревича, художній керівник Сергій Данченко пригрозив піти з театру разом із ним. Запис у «Щоденнику» 2003-го року: «Уже два роки, як немає Сергія Володимировича Данченка. Я пишаюся, що майже десятиліття працював пліч-о-пліч з цією великою людиною, великим режисером, з яким ми встигли дещо зробити, я — організаційно, він — творчо. Відчуваємо дуже велику втрату. Але для того, щоб він залишився в нашій пам’яті, пам’яті нащадків, дякуючи Міністерству культури та Спілці театральних діячів, затвердили Державну премію у галузі виконавського мистецтва імені С. Данченка. І сподіваюся, що зможемо зробити більше». І насправді змогли. У Києві з’явилася вулиця Данченка, певен, із часом день цієї вулиці театрально-радісно святкуватиметься у день народження майстра. Добудували Малу сцену і назвали його іменем, встановили перед входом до неї пам’ятник геніальному режисеру, який привітно-мудрим оком, мов живий, зустрічає глядачів.

Запис у «Щоденнику» 2002-го року: «Я не можу сказати, що мені складно працювати зі Ступкою — художнім керівником. Я розумію, хто є він, а він розуміє, хто є я. Цього нам достатньо, щоб на наступний день після складних перемовин прийти і, потискаючи руки, сказати: «ПРИВІТ».

До відбитка руки незабутнього Богдана, встановленого на стінці у центральному фойє, кожен може прикласти руку і сказати «Привіт».

Привіт через часи.

У бесідах стосовно Національного театру з художнім керівником С. Мойсєєвим мудрий директор наголошував: «Не завжди варто розповідати в емоційних інтерв’ю «як буде», бо тільки і тільки на сцені можна довести «як воно є». На останній сторінці «Щоденника» 2018 року директор-художній керівник (це поєднання посад згідно Закону про контракту систему бентежить не тільки Захаревича) проголошує: «Наш здобуток цього сезону — це те, що до нас прийшов Дмитро Михайлович Богомазов. Це — запорука того, що театр буде розвиватися. Ми виконали всі наші плани, що дало можливість заробити певні кошти і втілити творчі задуми в життя. Ми зберегли весь колектив.». Дай, Боже, щоб цей оптимізм зберігся і в році 2020-му.

Окремо варто зауважити, що про гроші у театрі, його економіку в «Щоденнику» говориться багато і відверто. «Сьогодні у нас понад 80% наповненість у залі. Це дуже пристойно. Ми заробляємо найбільше в Україні, але нам вистачає лише на комунальні послуги та на постановку вистав. Ми ніколи не економимо на постановці, тому що, чим більше ми вкладаємо у виставу, тим більше інтерес вона може викликати у глядачів.».

Французи кажуть: важка праця заробити гроші, витратити гроші — велике мистецтво.

28 років зі столітньої історії театру і стільки ж із 70-ти років власного життя успішним і шанованим директором доводиться майстерність поставити матеріальне на послугу духовному, втілюється добрими справами і доброю справністю. Словом, демонструється вміння думати про величне, але про земне.

Високе звання Корифея Театру закріпилося здебільшого за творчою елітою і в давні часи впевнено проголошувалося за життя. Ювіляр своїм служінням Театру, що дорівнює долі, цілком довів значущу роль організатора театральної справи і, безумовно, заслуговує на титул Корифея. Слава ювіляру! Слава Корифею! 

P.S. «День» вітає Михайла Васильовича з ювілеєм, бажаємо міцного здоров’я (у час пандемії коронавірусу — це нині надголовне завдання для кожного!), аншлагів на всіх виставах, продовжувати франківцям бути флагманом Першої драматичної сцени України і здійснення всіх творчих планів!

Олексій КУЖЕЛЬНИЙ, народний артист України


Стаття


Наші партнери

Термінове оголошення:

Дорогі глядачі! 21 жовтня вистава "Схоже на щастя" переноситься на 10 листопада, у зв'язку з хворобою актриси! Квитки дійсні.