Принц парадоксу

Перша прем‘єра Національної Оперети після масштабного ремонту великої сцени - мюзикл «Доріан Грей»

Що було раніше курка чи яйце? Чи може всемогутня істота створити камінь, який сама не зможе підняти? Що краще - велика група, яка живе стрепним життям, або невелика, що живе щасливо? - питання для екзерсисів юного розуму. Сьогодні багато такого, що суперечить здоровому глузду, здається життя перетворилося на павутиння парадоксів і хай як не видається дивним, але мужнє і роздумливе їх сприйняття має стати в нагоді до його покращення.

Парадокс - київські театри за період локдауну нарепетирували стільки прем'єр, що проблема їх показів, дозрівання на глядачі, з огляду на підступаюче літо стає загрозливою.

Майже на рік затрималась реконструкція приміщення Київської оперети. Сьогодні колишній народний дім став царським палацом мистецтва. Ще позолота заяскрава, ще дуже світлі фарби плафону на стелі зали, блиск кришталю ще сліпить очі та пройде час і усе нове зростеться із старим і стильність Храму мистецтв набуде певності. Друг парадоксів, який зробив Національний театр оперети таким в цей час його директор-художній керівник Богдан Струтинський, він же художній керівник першої прем'єри в оновленому театрі, яку поставив головний балетмейстерВадим Прокопенко. Так що до танцюючого хору, співаючого балету театру додався хореограф-режисер.

Роман принца парадоксу Оскара Уайльда "Портрет Доріана Грея" наповнений мотивами "Фауста" Йоганна Вольфганга фон Гете, "Гамлета" Вільяма Шекспіра, «Шагреневої шкіри» Оноре де Бальзака, міфа про Нарциса. Це ряд з архітипічних (за К. Юнгом) сюжетів можна продовжувати. Але для мюзиклу звичайно останній найважливіший. Нарцис відмовляє в любові німфі Ехо і як кару за це втрачає своє звукове відображення, а закохується у своє відображення візуальне у ручаї. Важливо зауважити, що Нарцис дивиться не в дзеркало, а у воду і красою своєю єднається зі світом природи. Здається на суперечності звукового і візуального відображень героя побудована музична драматургія сучасного угорського композитора Варконі Матіаса.

Сценограф Олександр Білозуб користується асоціацію зі сценою "Мишоловки" в "Гамлеті". Театр в театрі, обрамлення дзеркала сцени, рама для картини, яка час від часу з'являється як модуль портретування, двоїна портретності стають образом вистави.

Оскар Уайльд зауважив: "Ті, хто дивляться на картину і той, хто на ній зображений виявляються однією особою". У передмові до роману він пише: "У реальності мистецтво, як в дзеркалі, відображає глядача, а зовсім не життя".

Тож якими побачили себе творці вистави, якими побачили себе її глядачі питання глибоко інтимне і простір для титулування парадоксальності поглядів, усвідомлень і передчуттів безмежний. "Коли я дуже кохаю кого-небудь, я ніколи не називаю його імені. Це все одно, що віддати іншим якусь частку дорогої людини" - нормально для Уайльда. Не назвати імен митців, які викликали високі почуття своєю творчістю щонайменше дивно.

Адже: "Ціль життя у самовираженні. Виявити у всій повноті свою сутність - ось для чого ми живемо".

Доріан - Олексій Кириллов (також виконують цю роль Віталій Іванов, Валерій Мирошниченко та Петро Челялі) закоханий в свою красу з цікавістю спостерігає як розкладається його душа. Він закоханий, але не здатний кохати. Портрет його совість і його треба знищити. В тембрі голосу з самого початку є щось рокове, випробування Доріаном крайнощів існування мають яскраве звукове відображення, великою мірою дякуючи тонкому слуху оркестру під орудою диригента Сергія Дідка.

Звукове відображення героя співачка Сибіл Вейн у виконанні Тетяни Дідух (також виконують цю роль Катерина Алексєєва та Ольга Федоренко), в якої точно з текстом роману "очі - синє озеро пристрасті і губи - пелюстки троянд" являє фантастичну чарівність наївності і чистоти юності, які гинуть разом з її загибеллю.

Візуальне відображення Доріана - його портрет ним же й знищується, що дорівнює вбивству.

Як проступають на зображенні таємниці пороки і злочини, і що стає з застиглою маскою молодості - у кожній виставі являють фантазію постановників. Не описуватиму як це зроблено в опереті, аби її оцінили глядачі.

Виконавець ролі художника Михайло Гуменний-Петрівський (також виконує цю роль Володимир Одринський) зумів зіграти якийсь інстинктивний страх перед ангельською сутністю натури портретованого.

Лорд Генрі Уоттон у виконанні Арсена Курбанова (також виконують цю роль Валентин Котенко та Євген Прудник) талановитий Мефістофель. "Якби портрет мінявся, а я міг би залишитися таким як є" - парадокс, народжений його думкою про старість як про удар ножа.

Як змій спокусник - це виявлено і в пластиці і в співі - він стверджує, що добро і зло не воюють, а йдуть пліч-о-пліч надаючи право вибору. Хорові та хореографічні номери демонструють високий рівень виконання і неочікувано вирішують тему множинності портретування. Чоловіки і жінки під костюмами (цікава робота Алії Меженіної) мають зі стрейчового матеріалу тілесного кольору тотально татуйовану «шкіру». На грудях Доріана лик у терновому вінці.

Принц парадоксу крах власної людяності вважає стражданням заради людства.

У виставі багато сенсів, які з часом зіллються у потужне висловлювання, яскраве як пам'ятник Оскару Уайльду у Дубліні в парку навпроти будинку, де він жив у дитинстві.

Монумент складається з трьох частин - мініатюрні бронзові скульптури вагітної дружини Уайльда, Констанції та чоловічий торс, своєрідна посилання до Діоніса, грецького бога виноградної лози і театру, а сам принц парадоксів у зеленому смокінгу з рожевим комірцем, у сірих штанях і блискучих чорних чоботах - все зроблено з різнокольорових каменів, а голова і руки з рожевого гватемальського нефриту.

На постаменті викарбовано багато висловів серед яких: " Ми всі марнуємо свої дні в пошуках сенсу свого життя. Тож знайте - цей сенс в мистецтві".

Олексій КУЖЕЛЬНИЙ, народний артист України.

Стаття