Alt Text!
Київська Академічна Майстерня Театрального Мистецтва
Alt Text!
м. Київ. вул. Ярославів Вал 14-б

Посмішки думок

09 Листопада 2020

У ТЮГу — прем,єра — «Позичте тенора»


З усіх лікарських рекомендацій карантинного часу найпевнішою була — хворійте з... насолодою. Це дуже схоже на козацький рецепт — вдарити лихом об землю аби і пил від нього розлетівся.

Суголосність цим оптимістичним життєвим настановам демонструє початок київського театрального сезону, який прем’єрами доводить, що у вимушеному простої місця не було застою.

До вічно-веселого хіта Національного академічного театру російської драми імені Лесі Українки «№13» за Р. Кунідо дались ще дві комедії зі смертями і чудовим воскресінням «Бельведер» за А. Дяченко у КАМТМ «Сузір’я», та «Позичте тенора» за К.Людвігом уКиївському академічному театрі юного глядача на Липках. Доречно пригадати Платонове: «Без смішного неможливо зрозуміти серйозне».

Назва комерційного хіта мовою автора має незрозумілий для іноземців підтекст,тому за сорок років від прем’єри у Лондоні за продюсерства компанії Ендрю Ллойд Веббера залежно від акцентів постановників вона мінялася «Зіркова година», «Тенор під найм», «Позичте тенора!».

Незмінним залишався гарантований успіх і вшанування преміями Лоуренса Олів’є, Томмі, асоціацією Нью-Йоркських критиків і багатьма іншими в країнах світу, які користують ті з семи мов, на які перекладено п’єсу.

В ній, до речі, є одна серйозна небезпека. Дія відбувається в театрі, актори грають акторів, менеджерів, фанатів, майстрів і просто працьовитих. І тут треба бути свідомим того, що гумор — це правда в безпечних для життя дозах.

В провінційне американське містечко 1930-х приїжджає на гастролі зірка світової опери Тіто Мереллі. Дорогою він з’їв пиріжок (актор Віталій Дерев`янчук з гостро-студентським досвідом грає наслідки такої необачності) за що його нещадно крає дружина (Марина Андрощук) чисто італійською мовою, з одеським акцентом. Очікування кумира примусило фанатів ховатися в його готельному номері і вишукувати приводи якось до нього потрапити.

Під тривожний марш шлунку співак замість туалету відкриває шафу... з якої на нього вивалюється дочка директора театру. Її колись в долоньку поцілував маестро, здається після цього кулачок не розжимається. Актриса Катерина Артіменьєва наділяє персонаж дитячою наївністю. Директора актор Олександр Вілков подає полководцем, який вирішив захопити у полон армію глядачів. У туалеті теж несподіванка — красунька без гальм у сміливо економному костюмі, яку Катерина Марченко грає гостро-характерно.

Словом, до і після центральної події всі персонажі з’являтимуться тут — дружина директора приносить величезний торт за яким видно лише її голову Анжеліка Гирич — дружина директора по — життю, зіграла не головну роль але блискуче. А посильний Володимир Захарченко демонструє вокальні дані — хоч у «співочого ректора» йди. І звичайно ліричного героя, скромного генія, який спасе від провалу театр, маестро від сорому, фанатів від розчарування, кохану дівчину від любовної омани — артист Гліб Михайличенко грає мало не біографічно.

Переказувати калейдоскоп комедійних поворотів марна справа, зазначити варто лише, що вони б не відбулися як би очікувана вистава не була оперою Дж. Верді «Отелло», герой якої як відомо Мавр. Обидва виконавці цієї ролі схожі чорнотою облич заспівають своїми голосами дует, який ставить питання чому такі популярні тріо тенорів.

Київські театри легко досягли заповнення напівзаповнюваних за карантинних обмежень залів. В деяких театрах «зайві» крісла «закривають» стрічками, якими обмежують аварійний простір.

В Театрі на Липках для цього зроблені спеціальні орденські бандальєри з емблемою театру і поруч зразу вже ніби не пусте місце. Та це, на жаль, не вирішує проблему, яку відчули усі театральні колективи не залежно від розмірів глядацької зали. Коли кажуть, що театр — це мистецтво колективне, йдеться не тільки про особливості сценічної праці, а й те порозуміння, спільність, близькість між сценою і залою, які необхідні аби дух і тіло вистави стали живим співучасниками акту творчості.

Пустоти в залі виявилися до певної міри чинниками емоційної ізоляції, в результаті спільність сприйняття, плекання емоційної домінанти втратили звичну наповненість. Цілком природно артистові здається, що він не додає і від того як кажуть у театрі «піддає» бо « зажирно грає».

Це надзвичайно важливий момент в знаходженні правди почуттів в нових для глядача умовах сприйняття.

Режисер Віктор Гирич запропонував гротескове прочитання ліричної комедії положень. Це сприйнято акторами і внесок кожного з них помітний. Глядацька реакція і це вже помітно по перших показах дозволяє не старатися смішити. Просто не варто від половини зали очікувати гучності реакції зали повної. Олексій Скляренко вірний своєму стилю щільної хореографії ставить завдання втанцьовування малюнку до його несвідомо-органічного виконання. Це приходить не зразу, а з кожним показом. Малюнок яскравий, дотепний і вартий роботи над ним.

В костюмах, в прекрасному вирішені показу у виставі сцен з оперної вистави з усім її мішурним блиском і провінційною помпезністю, сценограф Катерина Корнійчук доєднується до роздумів режисера про штучність почуттів, потворність фанатизму, безправність таланту, душевну сліпоту.

Комедія дозріває на глядачі.

Джін Ландрам у «Досліджені геніїв і геніальності» зауважив:»Креативні особистості вірять у себе і у свої рішення та не звертають уваги на тих, хто не поділяє їхньої точки зори. Вони демонструють таку впевненість у своїх ідеях, що страх помилки відступає».


Олексій КУЖЕЛЬНИЙ, народний артист України


Стаття


Наші партнери