Alt Text!
Київська Академічна Майстерня Театрального Мистецтва
Alt Text!
м. Київ. вул. Ярославів Вал 14-б

Найдорожчий скарб

25 Березня 2021

У виставі «Украдене щастя» Національного театру ім. І. Франка з’явилися нові акценти, які кардинально змінили цю постановку


Причаститися до прекрасного, оволодіти красивим у неосяжності театру напевно вдалося відкритим душею і серцем до нього. Будь-яка вистава дивує і хай навіть викликає неприйняття, але обов’язково ініціює осмислення почуттів.


Професійні глядачі, фанати театру, покликані їм до служіння мають особливий смак до іманентної театру неповторності. Неповторності атмосфери кожної вистави, кожного виконання ролі, яка створиться, запанує в цьому місці, в цьому зібрані тільки зараз і ніколи більше.Добре пам’ятаю як у виставі франківців «Візит старої дами» за Фрідріхом Дюрренматтом чітко в межах концепції, малюнку ролі героїні, розробленому постановником Сергієм Данченком дві прекрасні актриси Юлія Ткаченко і Нонна Копержинська були конгеніальними, але абсолютно різними і справа не в постаті, голосі, пластиці. Сцена являє чудо матеріалізації душі в усій її неповторній безмежності.

Іще одна, після карантинної паузи, прем’єра «Украденого щастя» Івана Франка виявилася настільки самостійною, що відкидає будь-які думки не те що про порівняння, а навіть про поєднувальну тканину створених за одним текстом двох вистав. Це не гірший і не менший, а просто інший формат натхнення.

Елементи безкінечності твору Івана Франка знову підносять родові риси театру, який дихає сотнями життів водночас — тих, що в ньому залишилися навічно і тих, що живлять його в цю мить.

Спершу п’єса називалася «Жандарм» і цей акцент на постаті Михайла часто залишається центральним в постановках «Украденого щастя».

Розуміння того, що суспільний стан не складова кохання, а його випробування, хоча й було близьким до політичних поглядів автора, але не є гребенем хвилі драматичного буття героїв його п’єси. Друга інтерпретація «Украденого щастя» Дмитра Богомазова наголошує безневинність людей, які опинилися вершинами страждального трикутника кохання.

Вихідна подія — брати продали Анну наймиту — зазвичай залишається в початковому діалозі її з сусідкою, і не маючи зорового виявлення, часто пропускається глядачем. Для Миколи Анна як масло на хліб, який дається йому не просто, та й забагато в ньому висівок приниження. А їй самій про своє дівоцтво затьмарене втратою коханого, тільки в піснях і згадувати. Михайлу, який повертається пом’ятим з війни, але в офіцерському званні трьох днів не вистачає аби наважитися прийти до вже заміжньої коханої в хату.

Мізансценічно він з’являється на даху, в плащі, обличчя під капюшоном — чи то янгол, чи то демон кохання. А далі сцена за сценою ніби білі картки з палароїду, на яких поступово проявляються яскраві зображення, постає вражаюча мозаїка. Якщо б вона потребувала назву, то однією з них була б: «Будь-яке кохання — щастя, навіть нещасливе». А може інша: «Лише той, хто залишається собою може сподіватися знайти скарб кохання».

Анна у виконанні Анжеліки Савченко доводить жіночність не як протилежність чоловічому, а як вияв особистості, в чомусь більшої ніж просто людськість. Її кохання — відображення коханого в собі. З кожною сценою воно стає яскравішим, аж до фінального злету над земним, над примітивністю смерті, над болем втрати.

Микола Олександра Печериці до домінуючих у першій версії вистави власницьких мотивів додає змагальні. Йому стає важливим зрозуміти чого він не зробив, чим він гірший. Звідси ці коми, знаки оклику, які він малює у повітрі руками.

Михайло Євгена Нищука всіляко перекрикуючи себе доводить повагу до суперника. Він виконав свій обов’язок затримавши Миколу по підозрі у вбивстві, і мав честь долучитися до справедливості розслідування і його виправдання. І це не пил перед юрбою малоліток, які ніби курки перед дощем, наквохчують зіткнення чоловіків для власної забави. Вражає мелодія голосу Нищука — від розірваності звуків на початку до дзвону скла в гортані на фінал.

Казав Платон «Розум управляє пристрастями». Кожен в трикутнику граничної пристрасності наполегливо апелює до цілісності людини, до гармонії емоційного і духовного, і тільки смерть єднає демона і янгола в киплячому зірками небі.

Емоційна, інтелектуальна, духовна співбесіди сцени із залом протягом усієї вистави сягають такої вагомості, що глядач з спітнілими очима проковтує оплески, боячись ними зашкодити таємничості діалогу.

Декорації та костюми (Олександр Друганов), світло (Ярослав Марчук, Ганна Ваховська, Петро Богомазов), пластика (Ольга Семьошкіна) демонструють здатність приєднуватися до режисерських переосмислень. Не можу стверджувати, що заявлений у статті по першій прем’єрі термін для цього театрального явища — «сценопис» — вдалий. А от у тому, що рівень театральності заявлений цією виставою буде оцінений глядачем абсолютно певен. Та найголовніше відчуття піднесеності, до якого веде за собою цей твір сценічного мистецтва, той дорогоцінний скарб людяності, яким театр ділиться з глядачем.


Олексій КУЖЕЛЬНИЙ, народний артист України


Стаття

Наші партнери

Термінове оголошення:

У зв’язку з погіршенням епідеміологічної ситуації, з 1 листопада змінюються правила відвідування театру. Відтепер потрапити до театру можна за умови наявності документу з негативним ПЛР-тестом або експрес-тестом на визначення антигена строком дії 72 години або «зеленого» COVID-сертифіката (сертифікат про повну вакцинацію – щеплення 2 дозами вакцини). Обов'язковим також є дотримання маскового режиму. Бажаємо усім здоров’я та чекаємо у театрі!