Alt Text!
Київська Академічна Майстерня Театрального Мистецтва
Alt Text!
м. Київ. вул. Ярославів Вал 14-б

Краса, що конкурує з гравітацією

13 Серпня 2020

Про магічну суміш драматичної дії і живопису


На великих і камерних сценах київських театрів, звичайно, за різних матеріальних і технічних можливостей, сьогодні формується новий вияв театрального мистецтва, який я маю сміливість затермінувати як СЦЕНОПИС.

Це магічна суміш драматичної дії і живопису. Саме живопису, який розгортається в тримірному просторі сцени, насичується яскравістю створених акторами образів.

Данило Лідер, Михайло Френкель, Давид Боровськийі талановиті продовжувачі їх наполегливих зусиль по перетворенню театрального живопису з пречудовими мальованими задниками,кулісами, завісами у концептуальну сценографію,зробили її самодостатньою складовою театрального мистецтва. Пафосність цього осяяння, здалося, навіяла тривала карантинна розлука з театром.

Вчені, які досліджують сенс пандемій в історії людства, наголошують, що виникають вони в часи цивілізаційних зламів, аби пристосувати людину до нових умов існування. Справді, фантастична концентрація змін на одиницю часу зовсім змінила наше життя. Ми стали добровільними бранцями електронних засобів інформації, безлічі «ґад-жетів». Дослідження того, наскільки впливає на психічний стан студента та його здатність успішного проходження тестів відсутність мобільного телефону, віддаленість його знаходження,розташування поруч на столі, але екраном до нього,просто приголомшує.

Отже, підчас коронавірусного карантину, без мобілки, у незвично неповній залі театру Франка, мене накрило тривожне й радісне водночас відчуття якоїсь новощасної театральності. Йому передувало роздратування від поганої акустики, спричиненою вимушеною недозаповнюваністю зали. Та якось воно змінилося усвідомленням сприйняття мистецького акту через зриму музику почуттів, думок, бажань, інструментальну музику пластики, класичну-правічних хвилювань, народну за простотою усвідомлень. Якісь квартові акорди, зичне багатоголосся, — словом СЦЕНОПИС. Якісь ноти його я вже колись чув — у «Шакунталі» Андрія Приходька. У «Полоні пристрастей» Михайла Рєзніковича. В «Прекрасному звірі у серці» вони надихали мене. Найяскравіше ця музика прозвучала у «Вербі» Сергія Маслобойщикова. Симфонією сценопису стало «Украдене щастя» Д.Богомазова, що вразило красою, яка конкурує з гравітацією.

Весела історія з цією п’єсою Івана Франка пов’язана з Романом Віктюком. Під час пропагандистської компанії радянщини він поставив її у московському МХАТі. На афіші було написано: До 60-річчя радянської влади. І.Франко «Украдене щастя». Перед переглядом вистави членами політбюро посвяту терміново зняли. Кажуть генсек у фіналі аплодував із сльозами на очах.

Вистава «Украдене щастя» Сергія Данченка так само, як і прем’єра Дмитра Богомазова, великою мірою стали деклараціями визнання стилю першої сцени, вірності її найвищим здобутками,доказом сміливості стверджувати сучасність вічного. Сліз у ній було багато і не тільки солоних, а й ніжних і світлих. На прем’єрі поява Б.Ступки у ролі Михайла неочікувано викликала сміх у залі. Режисер Данченко вмів робити неназивні рішення,а його актори вправно опановували їх сценічною практикою.

Режисер Богомазов виходить на рівень палеоконтактів не з п’єсою, не з франківськими виставами за нею, а з тою вічною повторюваністю неповторності цього театру. Його трактування драматургічного матеріалу, здається, закцентовано на спробі усвідомити ментальний злам. І простенька історія про любовний трикутник не стає трагедією спустошення від кохання. Вона постає кризою індивідуальності, роздумами над тим, що Франко називав «емансипацією людської одиниці».

Анна — з незникаючою прохолодою в очах-ніжною, співчутливою, злобною і ще багато якою (палітра актриси Тетяни Міхіної невичерпна) залишається в свідомості нерозуміння. Її сходження місячною доріжкою від тягаря земного у невагомість почуттів — один з незабутніх моментів сценопису вистави.

Маєстичний Михайло Гурман (актор Дмитро Рибалевський) — чолов’яга з ознаками чуттєвого аутизму. Здається, не обставини, а саме ця вада запізнює пристрасть,бажання порозумітися чи то з образами, чи то з провинами,врешті — помститися.

Микола Задорожний Олександра Печериці ніби вишкрябує з душі провину за нездійснене,або здійснене якось не так. Емоційна природа актора видається суголосною створеному драматургом образу. Олександр Ярема робить домінантою ролі емоційний інтелект. Ролі обох акторів конгеніальні. Трьох центральних персонажів об’єднує таємно, без очевидних режисерських прийомів потужно ви будоване НЕВБЛАГАННО НЕВІДОМЕ. Лобове розуміння його суті подає написане крейдою на всю сцену молодиками після появи заміжньої Анни з колишнім парубком на танцях-КУРВА. А далі страшно й подумати,а чи не про згубність жіночого начала йдеться. Ця здогадка губиться в молодіжно-дискотечному тупизмі, який актори відтворюють не за рахунок впізнаваних емблем цього явища, а психологічною ансамблевістю і персоналізацією масовки, котра врешті опиняється загубленою в часі. Макентоші, пальта, окуляри, тотожні одягу модної в 90-х роках минулого сторіччя групи «Брати Гадюкіни», сприяють емоційному розумінню цього.

Трійця, пов’язана павутинням кохання не говорить, скоріш виспівує, інтонує. У фіналі вистави ця манера виявить схожість з поданою у фонограмі сцени з «Украденого щастя» Гната Юри, поставленого у 1940році з Наталією Ужвій, Амвросієм Бучмою, Вікторм Добровольським у головних ролях.

У прем’єрній виставі її акцентують не стільки сучасною манерою говорити, скільки маститою правдою щохвилинного існування Блгдан Бенюк, В.асиль Баша (у ролі Війта), Олександр Фарманчук, Іван Шаран (у ролі Олекси Бабича), Ксенія Баша, Христина Федорак (у ролі Насті).

Створений сценографом Олександром Другановим, художниками по світлу Ярославом Марчуком, Ганною Ваховською, Дмитром Богомазовим, хореографом Ольгою Семьошкіною сценопис вражає абсолютним слухом і безмірно багатим голосом. У його системі координат вертикаль, яка заявляється стволами дерев (вони ж трембіти, щогла, основа хреста) матеріалізує історіософічну вертикаль режисерської концепції Д.Богомазова, за якою щастя украдене щастям не є, та й не важливо чи було насправді, що красти, стверджує здатність людини виживати красою, красою сприйнятою, рятівною, гойною.


Олексій КУЖЕЛЬНИЙ, народний артист України


Стаття


Наші партнери

Термінове оголошення:

Дорогі глядачі! 21 жовтня вистава "Схоже на щастя" переноситься на 10 листопада, у зв'язку з хворобою актриси! Квитки дійсні.