Alt Text!
Київська Академічна Майстерня Театрального Мистецтва
Alt Text!
м. Київ. вул. Ярославів Вал 14-б

Театр, ресторан, казино – перед податковою вони рівні

29 Квітня 2014

Досвідчені київські театрали пам’ятають, що кілька років тому 4–5 прем’єр на рік вважалося нормою в більшості столичних храмів Мельпомени. Але останнім часом кількість нових постановок дедалі зменшується, і нині усталилася нова норма – 1–2 річні прем’єри. І це в кращому разі.
 «Театри мають заробляти!» – це абсурдне гасло митці чують уже не перший рік з вуст столичних керманичів культурної сфери. Їхні слова втілюються у справи. Від бюджетних дотацій київські театри відвикали поступово. Спочатку перестали виділяти кошти на фестивалі й культурний обмін, потім відмовили в постановочних, далі й комунальні послуги змусили сплачувати самотужки. Що лишилося? Зарплатня, яку досі стовідсотково фінансували з бюджету. Цьогоріч дійшла черга й до неї...
Про деякі наболілі фінансово-економічні проблеми і як вони позначаться на творчому процесі, розмовляємо з художніми керівниками трьох столичних театрів.
Художній керівник Київського академічного театру «Колесо» Ірина Кліщевська: певна, що додатково заробляти нереально
– У листопаді я, як і очільники всіх муніципальних театрів, отримала листа з Головного управління культури Київської міської держадміністрації, у якому нас поставили до відома, що з січня 2012 року працівникам муніципальних театрів недофінансується їхня заробітна платня, – розповідає пані Ірина. – А гроші, котрих не вистачатиме, ми повинні додатково заробляти, адже зарплатню не зменшують. Нині цю вимогу виконати важко. Квитки в нас відносно недорогі, але вони й не можуть коштувати по 1000 гривень, бо стануть недоступними навіть людям середнього достатку. З певністю кажу, що наш колектив, навіть зараз, в умовах реконструкції Андріївського узвозу, працює на повну потужність – граємо вистави паралельно на двох сценах (у вихідні їх кількість сягає трьох-чотирьох на день). Але просто нереально звичайними коштами від репертуарних вистав додатково заробляти. У такій ситуації велика відповідальність лежить на художніх керівниках, однак вони можуть з нею не впоратися.
І все ж на місці стояти не можна. «Прем’єру плануємо наприкінці березня з надією на те, – каже вона, – що Європа нам допоможе. Маємо досвід співпраці з Гете-інститутом: минулого року за його сприяння створили виставу «Під тиском» за п’єсою Роланда Шиммельпфеніга. Навесні запропонуємо глядачам постановку ще однієї п’єси цього автора – «Золотий дракон».

Добре працюєте – позбавимо фінансування
Своєрідна ситуація склалася і в Київському національному академічному театрі оперети. Його колектив весь час приємно дивує глядачів різножанровими музичними виставами, концертами романсів, народних пісень, вокально-камерної музики. Давні й нові спектаклі збирають аншлагові зали. Театр активно гастролює. Наприклад, у жовтні його артисти з успіхом виступили на Гала-концерті в Каунасі, а в листопаді побували в столиці Румунії, де на виставу киян «Бал у Сайвойї» відбувся найбільший продаж квитків за всю історію Бухарестського музичного театру. Здавалося б, стимулювати й преміювати такий колектив – просто необхідно. Натомість театр … позбавили фінансування в другому півріччі.
– Головне управління культури Києва зробило це без жодних пояснень, – каже художній керівник Національної оперети Богдан Струтинський. – Дивно, як можна так чинити з театром, який у складних умовах перевиконує план?! Саме з цієї причини нам довелося відкласти на наступний рік постановку «Циганського барона» Йоганна Штрауса, адже це має бути велика й помпезна вистава. Щось скромненьке робити не хочемо, бо звикли працювати за гамбурзьким рахунком.
Театр незважаючи на надання йому статусу національного досі перебуває на балансі Головного управління культури міста, пан Богдан Струтинський пояснює це так:
– Тому що Київська міська рада не передає його в державну власність. Ми є найбільшим і найуспішнішим муніципальним театром. І звичайно, позбутися його невигідно. Але основна причина полягає в будівлі. Це власність, і їх не хочуть віддавати. Про мистецтво, на жаль, ніхто не думає. Тому незважаючи на наявність Постанови Кабміну й Указу Президента про надання нашому театрові статусу Національного, реальна ситуація не змінюється. Сьогодні живемо в країні, яка тільки виборює правові основи. Але в нас іще не навчилися шанувати Закон і примудряються ним диригувати…

Головне – не цифри, а реформи
– Недавній лист з Управління культури був справді дивний, – говорить художній керівник Київської академічної майстерні театрального мистецтва «Сузір’я» Олексій Кужельний. Згідно з його вимогами ми мали наступного дня подати бюджет зменшений на 13–16 %, який нібито ми маємо виконати й він забезпечує нас усім. А тоді вже передати якісь нові бюджетні запити, раптом хтось їх розгляне… Начальник столичного Управління культури Світлана Зоріна попросила, аби керівники київських театрів звернулися безпосередньо до голови КМДА Олександра Попова з проханням допомогти у цій ситуації. Я як голова ради керівників київських театрів мав зустріч з Олександром Павловичем, на якій передав йому нашого листа. І сьогодні ми маємо лист-відповідь. Голова КМДА почув нас, і сума бюджетного фінансування збільшена.
Але я б тут говорив не так про конкретні цифри, як про реформування – його давно потребує культурна сфера. Якщо в якійсь галузі протягом п’яти років накопичуються проблеми і не робиться жодних спроб їх вирішення, то все й надалі стоїть на місці. Наша галузь залишається у лещатах з одного боку залишків радянської економіки (маю на увазі, зрівнялівку) і з другого – жорсткого капіталістичного оподаткування, коли між театром і рестораном чи казино різниці в оподаткуванні немає. Так само, як і в сплаті комунальних послуг.
Зараз найголовніше – щоб Управління культури почало займатися розподілом грошей, які надаватиме місто, та їхнім розподілом. Чекаємо, коли будуть оприлюднені принципи цього розподілу. Адже поряд із великими театрами у нас багато маленьких, дитячих. Чи справедливим є, що всі вони мусять платити податки у сумі 10% власного бюджету? Скажімо, 1 гривня з 10 – це дуже багато, а 10 гривень зі 100 – можна пережити. Вірю, що ця проблема, як і інші, буде вирішена на належному фаховому рівні.
Через брак коштів у цьому сезоні на великій сцені театру «Сузір’я» не було жодної прем’єри. У нас багато планів, і зараз тривають репетиції. У роботі – твори Чехова, Гете, п’єса про Марко Вовчок сучасного драматурга Євгенії Чуприни. Та за відсутності планового фінансування щось конкретне передбачити важко.
 
 Тетяна Кроп

 

Наші партнери