Alt Text!
Київська Академічна Майстерня Театрального Мистецтва
Alt Text!
м. Київ. вул. Ярославів Вал 14-б

Припис неба і землі

20 Лютого 2019

Шевченківський комітет цьогоріч серед творів, допущених до третього туру, розглядає здобуток керівника Київської академічної майстерні «Сузір’я» Олексія Кужельного.

. Це чотири моновистави «Прекрасний звір у серці» за М. Вінграновським, «Про Ромео і Джульєтту... тільки звали їх Маргарита і Абульфаз» за прозою С. Алексієвич, «Новеченто» А. Барікко та «Бій з тінню» Д. Михаїловича. Разом — споріднений цикл прочитань, який живе єдністю «довгої думки» митця про людину на зламі епох, коли випробовується її здатність зберегти моральну сталість, що і робить людину людиною. Ці постановки Кужельного доводять, якою напрочуд вдалою театральною формою є моновистава у вирішенні питань, котрі хвилюють нашого режисера.

Перше, що вабить у цих виставах, — органічна єдність засобів виразу і змісту. Ось, приміром, спосіб творення ліричного героя Миколи Вінграновського. Поет вчився на акторському факультеті, тож Кужельний на це й поклався, обравши пристосування з цієї царини. Є у Станіславського поняття — метод фізичних дій. «Прекрасний звір» зітканий із множини таких етюдних дій, що ні на мить не лишають виконавця бездоглядним. Здавалося б, так природно і очевидно. Але дійсне відкриття таким завжди і видається: точно знайдене, воно вже не бачиться іншим.

А вистава «Про Ромео і Джульєтту...» — це історія кохання вірменки і азербайджанця, взята на «злам» бійнею в Баку 1990-го. Але цей погляд відображає жах конфлікту з одного — вірменського, боку. А сторін — дві. І як цю новелу Алексієвич не втілюй, вийде правда одного погляду. Як бути театру? Мовчати чи прямо говорити про етнічний конфлікт? Театр, однак, не може зло світу «закріпити» за одним народом. Тож перше, що було сформульовано у задумі, — видалення з вистави емоційного надлишку. Вистава аскетична, ось тільки Маргарита вдягнена в щось на зразок шлюбної сукні, але вона шита так, що викликає в уяві саван... У виставі сказане і назване все, що тоді відбувалося, але зіграно все в мунківській манері здавленого крику — і це мова мистецтва.

Театр Олексія Кужельного темпераментний і суціль полемічний. Та його вистави не квапляться виносити вирок чи давати готові відповіді. Однак їхній моральний закон недвозначний — при всьому різноманітті фабул і образних рішень.

У «Новеченто» публіку чекає сюжет про геніального музиканта, котрий народився і все життя провів на круїзному лайнері, жодного разу не ступивши на берег. Та він умів видобувати музику з людей і викрав душу світу. Він вкладав її у нетутешні мелодії. Та коли вирішив зійти на землю, виявилось, що це йому не до снаги. Він повертається на борт. Чому? Його погнав назад страх перед життям: «Земля надто великий корабель для мене». І Моцарт імпровізацій ховається в свій човен-мушлю. Це поразка чи вірність собі? — запитує театр, і зал німує лише номінально.

А в моновиставі «Бій з тінню» йдеться про помсту. Сповідь боксера Люба Сретеновича (він мститься за зґвалтування рідної сестри та її самогубство) — це водночас самозахист і самовирок, спроба очищення від гріха, що мав би погоїти рану, та лише роз’ятрив її. Помста не звільняє ні від чого. Збурений зал ділиться навпіл, бо тема помсти ще довго буде бентежна для українства, і простих рішень вона не має.

...Перше слово поета в «Прекрасному звірі»: «Боюсь!» Це страх внутрішньої порожнечі, страх за слово-полову, і Вінграновський уже не підходить, а підкрадається до робочого столу. У фіналі вистави Олексій Кужельний і актор Євген Нищук ведуть свого героя на повстання проти безнадії.

«Ромео і Джульєтта...» — вистава, в якій один вид тиші змінює інший. І всі вони — благодатні. Про вистави такого ґатунку кажуть — пронизлива. Сухих очей після фіналу ви в залі не побачите, глядачі плачуть тихими слізьми співчуття. Ця вистава не про природу людини. А про те, що коли вже нічого не в змозі вдіяти навіть Бог, людина — може.

Мистецький пафос моновистав Олексія Кужельного полягає у вияві тих точок людського існування, що дають особі духовне опертя, даючи їй змогу не тільки відстоювати себе, а й змінювати світ згідно зі своїми ідеалами. Саме тут гуманістичний здобуток «Сузір’я» сягає свого апогею — тож пробачте патетику. Йдеться про суверенну особу, котра не кориться згубі жахливої доби. Це знання-почуття й опромінює зал на виставах режисера Олексія Кужельного, надаровуючи глядачів гідністю жити.

Олександр САКВА.

Наші партнери

Термінове оголошення:

Шановні глядачі! Повідомляємо, що вистава "Крюня" 30 і 31 березня та 21 квітня відміняється в зв'язку по стану здоров'я актора. Перепрошуємо за незручності!