Alt Text!
Київська Академічна Майстерня Театрального Мистецтва
Alt Text!
м. Київ. вул. Ярославів Вал 14-б

Крізь окуляри Славомира Мрожека

29 Квітня 2014

15 серпня помер видатний польський письменник, драматург, есеїст і художник

Йому було 83 роки. Останнім часом Славомир Мрожек тяжко хворів після перенесеного в 2002 р. інсульту, повідомляє видання Wirtualna Polska. Він був автором таких відомих п’єс, як «Танго», «Емігранти», «Любов у Криму», «Портрет», збірок оповідань і фейлетонів. 1963 року письменник емігрував до Італії, потім переїхав до Франції. В кінці 1970-х п’єси Мрожека потрапили під заборону майже в усіх соціалістичних країнах! На батьківщину Мрожек повернувся 1996 року й оселився у Кракові, а 2008-го переїхав до Ніцци.
Всесвітньою славою Мрожек зобов’язаний в першу чергу своїм драматургічним творам. Якщо прозу Мрожека порівнювали в основному з роботами його співвітчизників Вітольда Гомбровича та Станіслава Ігнація Віткевича, то його драматургію критики ставлять в один ряд із творами визнаних класиків театру абсурду в особі ірландця Семюеля Беккета, француза Ежена Йонеско та австрійця Томаса Бернхарда...
«Боже мій, як би я хотів бути конем... Я виступав би в кабаре, і ніхто не міг би сказати, що я безталанний. Навіть тоді, коли мої тексти були б поганими. Навпаки.
Для коня це непогано, — нахвалювали б мене.
Оце голова, — захоплювалися б інші.
Не говорячи вже про вигоду, яку я мав би з приказок і висловів — «коняче здоров’я», «працює, як кінь», «в коня чотири ноги, але він спотикається»...
Жінки виявляли б до мене інтерес.
Ви якийсь особливий,.. — казали б вони.
Відправляючись на небеса, я, у силу факту, отримав би крила і став би Пегасом.
Крилатий Кінь! Що може бути красивіше?»
(Із оповідання С. Мрожека «Хочу бути конем»)
15 серпня на крилах своїх парадоксів піднявся над землею Славомір Мрожек! Разом із Семюелем Беккетом, Вацлавом Гавелом та Еженом Йонеско вони складають геніальний квартет солістів театру абсурду. Роль цього напрямку сьогодні гідно оцінюють філософи і політики, соціологи й економісти... Він став складовою родоводу мистецтва. Але саме в театрі, який живим диханням об’єднує у часі й просторі глядача і сцену, в театрі, який моделює й являє світ у боротьбі думок і почуттів, в театрі, який, приковує увагу до особистості й інфікує вільнодумство, було дано старт краху ідеологій. І він стався на наших очах. Сьогодні значущості ідеології людства набуває геополітика, риси якої роздивилися у своїх творах класики абсурду. Цілком доречно ще раз наголосити на тому, що у центр геополітичних інтересів вони ставили не цивілізаційні конфлікти, економічні кризи, національні або територіальні проблеми...— а Людину. У п’єсі Мрожека «Бойня» бюст Паганіні, який ожив, виголошує: «Бути людиною вже дуже багато» — і легко віддає живому скрипалеві свою геніальність у обмін на право просто бути Людиною.
Як письменник-сатирик і карикатурист Славомір Мрожек 15років вів рубрику «Окуляри» у краківському журналі «Пшекруй». З часом почав писати п’єси і переїхав до Парижа, залишаючись громадянином Польської Народної Республіки. Ще за Наполеона ІІІ до ідеї франко-арабської імперії було застосовано якобінську логіку, згідно з якою національні та культурні розходження народів мають поступово зникнути.
Ідеї видатного геополітика Франції Шарля де Голля притягали в його країну митців з усіх усюд. Він вважав, що нації, хоча й існують у конкретному історичному й географічному просторах, проте прагнуть бути вічними. А час і простір завжди пов’язані й невідворотно демонструють людям їхню смертність і недовговічність усіх їхніх утворень, у тому числі й націй.
Переконання у тому, що Франція як велика держава повинна захищати право народів на незалежний розвиток, надає особливої теплоти творчому клімату країни.
П’єса Мрожека «Емігранти» є діалогом двох чоловіків — АА і ХХ, які, щоб прогодувати родини, їдуть від них, позбавляючи себе радості батьківства і дітей спілкування з батьками. Вони живуть у підвалі ресторану. Через їхню кімнату проходить труба, якою гучно спускаються до смітника недоїдки з багатих столів.
Я бачив не менше 10 постановок цієї п’єси. Епоха «кравчучок» зробила її болісно актуальною. Сценографія однієї вразила влучністю образу. В кімнаті, що нагадувала купе залізничного вагону, були не просто два лежаки, а розпилене навпіл велике сімейне старовинне ліжко. У Київському театрі «Актор» цю п’єсу з успіхом грали Валентин Шестопалов спочатку з Леонідом Титовим, а потім із Петром Мироновим. В одному варіанті Шестопалов грав АА, в іншому — ХХ. Це зробило його існування у ролі об’ємним і виразним.
Якось Польський інститут привіз для показу у МТМ «Сузір’я» «Емігрантів» із краківського «Театру під вежею». Після першої вистави один з акторів мав терміново повернутися додому. Щоб урятувати другу виставу, ми запросили Шестопалова зіграти ХХ разом із польським колегою. Репетиція була технічною. Увага зосереджувалася на мізансценах, пристосуваннях, купюрах у тексті. Вистава від обопільної розвідки дійшла до світоглядної дуелі й вибухнула душевним прозрінням. Тоді ж мені відкрилася досить обережно подана драматургом ідея про вічно травматичний процес міграції, який, як доводить сучасна наука, потужніше за численні інші фактори, сприяє руйнації імперії.
Невипадково пригадався дисидент, президент і класик абсурду Вацлав Гавел. Його драматургія дуже суголосна драматургії Славоміра Мрожека у спробі розгадати причину, з якої слов’янські народи завжди опиняються в центрі цивілізаційних конфліктів.
Мрожекове «Танго», досліджуючи слов’янські особливості конфлікту батьків і дітей, доводить невідворотність деградації суспільства, яке нехтує традиціями, в якому панує єдиний принцип — відсутність принципів, а духовний конформізм інтелігенції вправно маскується під бунт.
Доля п’єс Мрожека завжди була простою. З показом вистави за п’єсою «Стриптиз» у театрі-студії «Арт» (режисер Ігор Талалаєвський) сталася трагікомічна ситуація. В той час у Києві відкрилося майже 40 театрів-студій, які демонстрували різні художні та естетичні уподобання й смаки. «Театр еротики» збирав у Будинку культури ім. Антонова повні зали відразу після завершення робочої зміни. За кількістю чоловіків аудиторія у залі нагадувала футбольних уболівальників на стадіоні. Актори у ролях і діях представляли анекдоти на сексуальні теми з роздяганням хлопців до сімейних трусів, а пишноформних актрис — до бікіні.
Захват глядачів проявлявся у нестримних формах. Шукачі подібних вражень іноді потрапляли на виставу «Стриптиз» і, невдоволені відсутністю стриптизу як такого, хапали за грудки адміністратора з вимогою повернути гроші.
У МТМ «Сузір’я» тривалий час ішла вистава «Контракт», поставлена Олегом Роєнком, яку грали Тарас Оглоблін та народний артист СРСР Степан Олексенко. Його герой — літній багатій — вирішив дожити свій вік у готелі. Та його гроші закінчилися раніше. Після смерті старого метрдотеля (його єдиного друга) він укладає контракт із наступником про вбивство себе... Життя як Божий дар, нагорода, випробування, невтомна праця душі немає логічних доказів. Але без цього перетворюється на абсурд. Після смерті дружини Степан Степанович зізнавався, що життя для нього втратило сенс, і дуже скоро пішов за коханою...
У геометричній притчі «Нижче» письменник на прикладі диспуту переконаного прибічника горизонталі й не менш затятого прибічника вертикалі доводить абсурдність спроб звести світ до площини. Світ його оповідань і п’єс фантасмагоричний, погляд на людське життя прискіпливий, окуляри розпізнавання дійсності наближають і віддаляють, збільшують і зменшують, залишають за читачем право на висновки і вибір. Можливо, саме тому парадокс Славоміра Мрожека «Мистецтво — більше життя, ніж саме життя» викликає симпатію й довіру.

Наші партнери