Alt Text!
Київська Академічна Майстерня Театрального Мистецтва
Alt Text!
м. Київ. вул. Ярославів Вал 14-б

Футурологічні розкопки

29 Квітня 2014

У Києві пройшли читання сучасної драматургії — «Чужий серед чужих. (Еміграція та екстремізм у сьогоднішньому світі)»

Безліч передбачень фантастів стали реальністю. Підводні човни, лазерний промінь, політ на Місяць і навіть здатність бути невидимим для оточуючих сьогодні нікого не дивують (так, у ролі шапки-невидимки виступають звичайні кристали кальцію, що мають властивість подвійного заломлення світла). А ось про комп’ютер ані снів, ані фантазій, ані навіть якихось наскальних схем не збереглося. Просто настала черга інтернет-цивілізації або, простіше кажучи, кінець світу старого і початок нової епохи в житті людства. Звичайно, не виключено, що заплановані з приводу цього події наприкінці 2012 року матимуть неймовірні форми і наслідки. Радість пізнання сигналів майбутнього, відчуття причетності до цивілізаційних змін вже звучать у театральних дзвінках, що запрошують до спільного хвилювання глядачів, драматургів, акторів, режисерів.
До «закінчення терміну» за календарем майя залишилося зовсім небагато. Під час сонцестояння взимку 2012 року сонце вперше за 26 тисяч років опиниться на одній лінії із центром Чумацького шляху. І щось дуже важливе в русі Землі ознаменує «ювілей творіння». Погане ювілеєм не назвуть, але на маршруті долі це завжди значуща точка.
У постановках ювілейного Чеховського року набатна тема творчості — нищівна сила дрібного хамства — поступилася в звучанні закликам до самовідчуття особистості значущому і навіть державному. Кожна людина — держава з усією повнотою особистих прав і відповідальності.
То хіба не співзвучні нові акценти в переосмисленні класики вже очевидним ознакам майбутнього, в якому ми живемо?! В інтернеті немає кордонів і немає урядів, але вся повнота людської життєдіяльності вже є. Переконаний, що дуже скоро не буде урядів і держав (у звичних і безнадійно застарілих формах). Кордонів уже немає в переважній частині світу. Справді, аби зрозуміти, не треба думати. Наші шлунки вже давно живуть у планетарному різноманітті, вибираючи то піцу, то суші, то пахлаву. Освіченість людства і жорстокий досвід реальності дуже скоро відкриє розуміння економіки як самодостатньої суті. Й удавати, що хтось здатен нею управляти, не треба буде. Просто ми навчимося розуміти її й знаходити компроміси. Також навчимося чути голос і вести шанобливий діалог із нетактовно названою нами «неживою природою». Зміниться поняття власності, незважаючи на те, як багато було пролито крові за затвердження його засадничих позицій. То хіба не зрозуміло, що газ не належить росіянам, чорнозем українцям, а нафта арабам? Усе належить усім, скажімо прямо, у світовому масштабі.
Гіпотеза Ноама Хомського про мовний інстинкт (вбудоване в мозок людини знання універсальної граматики, яке пояснює здатність дітей вивчати мови без жодних зусиль), повертає до відомої притчі про Вавілонську вежу. Але тоді, мабуть, наші предки хотіли за допомогою примітивної драбини схопити Господа за бороду і що-небудь витребувати в корисливих цілях. Можливо, ми, люди, дозріли для усвідомлення необхідності абсолютного взаєморозуміння з усім на цьому світі сущим. Можливо, і відкриється нам нове знання та універсальна мова. Хоча розмірковуючи про те, що ж такого надзвичайного новий етап цивілізаційного розвитку міг би нам пред’явити — лякаюся. А раптом відкриється сенс приходу в це життя, логіка народження й смерті і, нарешті, просте розуміння, що ж таке добро і що таке зло. А раптом це і буде добре. Ми так звикли до того, що майбутнє обов’язково світле, що навіть легкі його тіні в сьогоденні приносять нам неабияке засмучення. Нормальні процеси викликають тривогу. «Міграція і еміграція — найактуальніші теми XXI століття, що жваво обговорюються в усьому світі, як у приватному середовищі, так і в суспільстві. З цими темами міцно пов’язані і проблеми тероризму — чуми кінця XX — початку XXI століття. Зближення Сходу і Заходу в контексті глобалізації всієї світової спільноти часто призводить до вибухонебезпечних ситуацій, провокуючи інколи кровопролитні протистояння, внаслідок чого з’являються потоки біженців, емігрантів — людей зі скаліченими долями. Гострою проблемою є також внутрішня міграція, ментальний тероризм, які часто реалізуються в житті».
Так декларувалося значення тристороннього українсько-німецько-канадського художньо-соціального проекту «Чужий серед чужих. (Еміграція та екстремізм у сьогоднішньому світі)», який реалізовувався Національним академічним театром російської драми ім. Лесі Українки. Пасьянс із дібраних п’єс та вистав, не відкриваючи чим серце заспокоїться, акцентував увагу на хворобливих моментах у стосунках вихідців з ісламського світу на прикладі Німеччини.
Місце дії має особливе значення. Християнська Німеччина прийняла і продовжує приймати велику кількість мусульман та іудеїв. У ній, як у новому Єрусалимі, зійшлися, можливо й не завжди цілком релігійні, але представники трьох релігій, що проповідують монотеїзм і беруть свій початок від праотця-патріарха Авраама. У Корані, Торі, Євангелії керівництво до Істини, по суті, єдине.
1965 року II Ватиканський собор католицької церкви закликав «із повагою ставитися до мусульман, які поклоняються єдиному Богу, живому і сущому, милосердному і всемогутньому, Творцю неба і землі, який казав людям... забути минуле і щиро прагнути до взаєморозуміння». А які гарні слова з 5-ї сури Корану: «Користуйтеся випадком і випереджайте одне одного в добрих справах і в усьому благому...»
Можливо, саме Німеччина, у тому числі й подібними театральними проектами, сформулює нові і вічні, прості і мудрі шляхи такої гостро необхідної взаємоповаги людей, народів, рас. А поки що драматурги виписали образи несправедливо ображених і неадекватно розгніваних арабів. Їхні погрози, вочевидь, є відповіддю на погрози навколишнього світу, але сформульовані вони невиразно, і суті конфлікту не розкривають. Утім, для початку розмови глибокої і змістовної підстави є.
Приводом для написання п’єси «Босяком, голяка, з серцем у руках» актором, режисером і драматургом Алі Джалалі став підпал скінхедами будинку, в якому жила турецька сім’я. Режисер Катрін Кацубко і актор Юрій Діц підкреслюють відвертість, беззахисність героя вистави. Так, він не дуже добре знає німецьку мову. Старенька, якій він симпатизує і допомагає, «дуже приємно смердить трояндами». Його не пригнічує доля двірника, хоча за освітою міг би розраховувати на щось більше. Його тішить багатоголосся діточок, що доноситься з вікон його маленької квартири. Воно ж і стає причиною підпалу.
У прекрасно зрежисованій Аллою Рибіковою (вона ж один із моторів усього проекту) п’єсі Ферідуна Заімоглу і Гюнтера Зенкеля «Чорні вдови» звучать монологи, сповнені ненависті до невіруючих. У них немає достатньої кількості мотивацій помсти, спроб знайти виправдання своїй ненависті, швидше настанова на смертельне протистояння виявляється сенсом розпалювання істерії.
У футуристичній комедії Вікторії Нікіфорової з Росії «Майбутнє покаже», згідно з першим варіантом розвитку подій, після Третьої світової війни на всій Землі перемагає радикальний ісламізм. Навіть звучить пророкування Муаммара Каддафі, що для світового торжества ісламу не потрібні війни, якщо народжуваність ісламських і неісламських дітей залишиться на сьогоднішньому рівні.
Доречно пригадати, що американський астронавт Ніл Армстронг через 14 років після польоту на Місяць прийняв іслам, почувши в Каїрі звуки азану, який закликає віруючих до молитви. Він заявив, що саме ці звуки він почув, ступивши на поверхню Місяця.
На жаль, філософського осмислення реальних проблем, зазначених у п’єсах, виявити не вдалося, хоча сценічне оприлюднення їх само по собі вже є серйозним імпульсом до суспільного занепокоєння у зазначеному секторі. А безпосередньо Національний академічний театр російської драми ім. Лесі Українки (останнім часом) помітно стає більш ніж театром. Читання сучасної драматургії, пам’ятні та ювілейні вечори, залучення в усі види діяльності театру як майстрів, так і молоді тішать відчуттям молодості духу театру і розумінням відповідальності його існування сьогодні без тих, хто надихає і об’єднує місто, країну, народ, людство Ідей. Театр (насправді) не цікавиться сучасністю. Театр переймається вічністю!
Здається, саме зв’язку дня сьогоднішнього з вічністю людського буття поки не вистачає, безумовно, сміливим і небайдужим людям, які одягають у драматургічну форму саме хвилювання, що носить не настільки глобальний характер, і, можливо, цим іще більш важливе. Сьогодні саме нюанси поведінки, нетипові історії, немасові прояви стають надзвичайно цінними, бо в інтернетцивілізації вмить перетворюються на загальновідомі. А отже, стають досвідом, корисним не лише для вузького кола учасників, але й для всіх, хто розуміє і приймає відповідальність, державність у творінні єдиного потоку життя з минулого через сьогодення в майбутнє.

Наші партнери

Термінове оголошення:

Шановні глядачі! Повідомляємо, що вистава "Крюня" 30 і 31 березня та 21 квітня відміняється в зв'язку по стану здоров'я актора. Перепрошуємо за незручності!