Alt Text!
Київська Академічна Майстерня Театрального Мистецтва
Alt Text!
м. Київ. вул. Ярославів Вал 14-б

Пісня над піснями, картина над картинами

29 Квітня 2014

Роботи відомого київського митця Олександра Міловзорова можна побачити в Музеї Шолом-Алейхема

Цього мудрого чоловіка літа красять. Із дитинства від захоплення красою світу в нього особливий прищур очей, який сьогодні веде руку зрілого митця, видає невгасаюче хвилювання власної зкоординованості з вічним і миттєвим.
Олександр Міловзоров гортає сторінки своєї власної антології, а точніше — Біблії художніх опанувань людського буття. Його «книжки» малярського письма — це серіали «Золоті сторінки українського фольклору», «Рубенсіада — вакханалії», «Малі голландці», «Пісня про нібелунгів».
Якщо уявити модель світу у формі механічного годинника, то причиною збоїв у його ході однозначно виявиться людина. Цивілізації нещадно шкодять ритмічному рухові природи, перетворюючи натуральні процеси на непередбачувані катастрофи.
Міловзоров розмічує циферблат годинника людства живописними епохами. Кожна з них претендувала на самодосконалість, але не застерегла від руйнації людини природної. Тому його «голландці» справді маленькі й зовсім не помпезно-стандартні, а якісь геть не захищені. «Трофеї полювання», «Гультяї», «Світанок», «Вечеря» — це птахи, натюрморти, етюди, жінки, намальовані в расфокусі, без виписування подробиць у беззастережній розслабленості, яка рятує суть від декору змістів.
Феєрія образів із циклу «Золоті сторінки українського фольклору» — Богородиця, Смерть, Наречена, Чорт, Сонце, Місяць — дарує соковитий плин часу з густим ароматом українства у вічному обертанні стрілок життя. На тій самій поверхні часу постають перехресні стежки нібелунгів, а останній цикл «Дні творення і буття» вибудовує духовну вертикаль. Це вже сонячний годинник. У ньому є радість вічної боротьби світла й тіні, безодні темряви й всесвіту сонця. Ненасильне стремління побачити почуття — саме почуття — в його споконвічній парадоксальній двоєдності, помітити забавне в печальному, смішне — в сумному, серйозне — в кумедному, так перекласти думки й відчуття персонажів, що самі картини стають біблейсько-складними й простими водночас, веде Майстра через часи. «З ребра», «Вигнання з раю», «Перший день творіння» без канонічних мізансцен, знайомої пластики та міміки героїв урочисто лунають гімном людяності у своїй бентежній простоті іманентному людському життю-стражданню.
Картини з циклу «Дні творіння і буття» є незаперечним доказом простої, але дорогоцінної істини: милуватися мистецьким доробком людства можна не тільки заради пізнання складності світу, без розуміння чого людство ніколи не досягне гармонії. Ці думки набувають якоїсь особливої інтонації завдяки експозиції картин у Музеї Шолом-Алейхема. Мені поталанило бути режисером церемонії його відкриття 2009 року. Оскільки центральний вхід до музею розташовано з вулиці Червоноармійської, з вузьким тротуаром і напруженим рухом транспорту, ми зібрали громаду у внутрішньому дворі торговельно-розважального комплексу «Арена-Сіті». Українські троїсті музики та єврейські клейзмери влаштували змагання мелодій, а коли відкрилися двері музею-квартири, з неї почувся тихий голос скрипки. Гостей частували медом і хлібом-мацою, паляницею, лавашем, чорним «Українським» і «Бородинським». Домашньо-затишна атмосфера цього приміщення, яка за ці роки стала ще більш відчутною, виявилася абсолютно органічною для виставки Олександра Міловзорова. Мені здалося, ніби картини тільки-но написано десь у сусідній кімнаті, зазвучали якісь загально-людські мотиви, пахнуло позачасовістю таланту й побачилася більша за реальність, за рамки місця й часу Картина картин.
У кожному з міловзорівських циклів робіт є одна-дві абстрактні. Вони виконують роль інколи прологу, часом — епіграфа або епілогу, а взагалі то завжди є емблемою обраної для дослідження живописної епохи. Насиченість кольорів, пружність ліній, енергія мазка стають камертоном емоційного розуміння природи почуттів наших пращурів. І завжди в живописі майстра йдеться про жагу життя, про обожнювання краси, про натхнення кохання. «Прокинься, о вітре, з півночі, і прилинь, вітре, з півдня, — повій на садок мій: нехай потечуть його пахощі!» і хай прийде кохання до саду свого!.. (Пісня пісень 4 (16)

Наші партнери