Alt Text!
Київська Академічна Майстерня Театрального Мистецтва
Alt Text!
м. Київ. вул. Ярославів Вал 14-б

Випадок — псевдонім Бога

29 Квітня 2014

 
Відверта бесіда двох режисерів — Олексія Кужельного й Андрія Білоуса, після прем’єри «Загадкових варіацій»

РЕЖИСЕРИ ОЛЕКСІЙ КУЖЕЛЬНИЙ ТА АНДРІЙ БІЛОУС ПОСТАВИЛИ ОДНУ П’ЄСУ ШМІТТА, АЛЕ ВИСТАВИ У НИХ ВИЙШЛИ АБСОЛЮТНО РІЗНИМИ. У «СУЗІР’Ї» ПОСТАНОВКА МАЛА НАЗВУ «ПРИХОВАНЕ КОХАННЯ», В ЯКІЙ ГОЛОВНІ РОЛІ ВИКОНАЛИ СЕРГІЙ ДЖИГУРДА (АБЕЛЬ ЗНОРКО) ТА ОЛЕГ САВКІН (ЕРІК ЛАРСЕН). ВИСТАВА БУЛА ПРО ЖІНКУ, КОТРА СТАЛА СЕНСОМ ЖИТТЯ ДВОХ ЧОЛОВІКІВ, ВІД КОЖНОГО З ЯКИХ ВОНА ПРИХОВУВАЛА СВОЄ КОХАННЯ ДО ІНШОГО. А У «МОЛОДОМУ ТЕАТРІ» «ЗАГАДКОВІ ВАРІАЦІЇ» — ЦЕ ДВОБІЙ ЕРІКА ЛАРСЕНА (ОЛЕКСІЙ ВЕРТИНСЬКИЙ) ТА АБЕЛЯ ЗНОРКА (СТАНІСЛАВ БОКЛАН). ЦЯ ІСТОРІЯ ДАЄ ЗМОГУ ВІДЧУТИ БІЛЬ САМОТНОСТІ, ПОРОЖНЕЧУ, В ЯКІЙ ЖИВЕ ЛЮДИНА, ЯКА ДУМАЄ І ГОСТРО ВІДЧУВАЄ, ЖИВА ЛЮДИНА

Наскільки випадково п’єсу Еріка-Емманюеля Шмітта «Загадкові варіації» обрав для свого дебюту в абсолютно закономірній якості художнього керівника Київського академічного молодого театру режисер Андрій Білоус?
Головні ролі грають Станіслав Боклан (Абель Знорко) та Олексій Вертинський (Ерік Ларсен). Ці актори були фаворитами режисера Станіслава Мойсеєва, який попередні 16 років наполегливо і вправно будував свій Молодий театр. Обопільна людська і професійна повага двох режисерів однак не передбачає спільності художніх усвідомлень концепції, стилю, духовного каркасу театру.
Володимир Немирович-Данченко говорив, що у великих акторах виявляються риси нації. Так само ведучі актори заявляють риси обличчя театру.
Отже, перш ніж говорити з постановником про саму виставу, мені здалося важливим зрозуміти логіку вибору для першої роботи у колективі з 53 артистами п’єси на дві дійові особи, реалізація її на великій, а не камерній сцені, і нарешті про вибір виконавців як складову концепції нового Молодого театру.
Андрій БІЛОУС: — П’єсу я знав. Щоправда, на жаль, не бачив жодної постановки на той час. Прийшовши до Молодого і почавши міркувати, яким чином зайняти тих чи інших акторів, я згадав про неї, оскільки Вертинський і Боклан ідеально вписуються в цю історію. Але я не планував, що це буде першою постановкою в Молодому — «Підступність і кохання» Шиллера мала стати першою моєю виставою, і я активно працював саме над нею — зробив переклад, редакцію, і т. д. Але коли стало відомо, що в рамках проведення «Французької весни» до Молодого театру завітає Е.-Е. Шмітт, цілком природно виникло бажання до його приїзду зробити такий подарунок, зіграти прем’єру на автора. Так би і сталося, якби не трагічна подія в родині Олексія Вертинського, яка змусила відкласти прем’єру на місяць...
Олексій КУЖЕЛЬНИЙ: — Першу українську постановку «Загадкових варіацій» Е.-Е. Шмітта здійснив у Львові режисер Вадим Сікорський у Національному академічному українському драматичному театрі імені Марії Заньковецької з Богданом Козаком (Знорко) та Олегом Стефановим (Ларсен) 1999 року. В Київській академічній майстерні театрального мистецтва «Сузір’я» 2005 р. я поставив виставу «Приховане кохання», за цією ж п’єсою з акторами Сергієм Джигурдою (Знорко) та Олегом Савкіним (Ларсен). Андрію, ви ставили за новим українським перекладом Неди Нежданої. І вже тільки різниця титулів демонструє, наскільки різні «словесні знаки картини світу»...
Сюжет простий — два чоловіки кохали одну жінку. Перший так закохався, що побоявся загубити висоту почуттів у повсякденності сімейного життя, став відлюдником, письменником і навіть Нобелевським лауреатом, але все життя продовжував листуватися з єдиною по-справжньому коханою жінкою. Другий став її чоловіком і настільки відданим другом, що навіть соромився пристрасті до неї. Коли кохана подруга померла, він знайшов її листування з першим чоловіком і зрозумів, наскільки серйозно вона раділа його успіхам, стала натхненницею і критиком, редактором його творчості і, власне, всього його життя. Тоді вдівець наважився писати листи замість неї і в цьому листуванні продовжити її життя. А далі безліч випадковостей цю ліричну історію виводять на рівень жорстокої дискусії про лики Божі і чи насправді Бог — це любов.
Вистава «Сузір’я» була про жінку, яка стала сенсом життя двох чоловіків, від кожного з яких вона приховувала свою любов до іншого. Їм дуже важливо дізнатися, чому жодний не удостоєний однолюбства, а в результаті цього дізнання стверджують її право любити обох водночас. Далі більше — вони розділяють секс і кохання настільки, що вважають перше перешкодою другому. А ствердження рухомої єдності вищою формою любовних стосунків призводить до декларації про те, що кохання не має статі... Про що ваша вистава?
А.Б: — У мене вистава рідко виходить про щось одне. Цього разу вийшло так само. Мені хотілося зробити її багатошаровою, виставою, в якій перепліталися б кілька важливих тем, усі вони є в тексті Шмітта. Але якщо говорити про найважливішу тему, то це, звісно, тема самотності. Ця історія дає можливість відчути біль самоти, порожнечу, в якій живе людина, що думає і гостро відчуває, сучасна людина. Текст Шмітта скрупульозно доводить, що любов — це єдиний порятунок від самотності. Любов не боїться перешкод, вона проростає крізь асфальт, долає будь-які суспільні, моральні, етичні перепони. Кохання, ніби сміючись над усталеними нормами нашого життя, протискується лабіринтом свідомості і знаходить вихід — єдиний можливий.
О.К.: — Герої п’єси живуть, може, й не антагонічними, але гостро різними філософіями життя. Нобелевський лауреат ніби проголошує: «Мить буде тривати так довго, як схочу». В унісон з нобелівською лауреаткою Віславою Шимборську так стверджує моновладність письменника-деміурга і досконалість життя миттєвістю. Його колега — адже половина листів, які увійшли до визнано кращої книги лауреата, написана невідомим не письменником, писати почав, дізнавшись про смертельну хворобу колишнього коханця його дружини. І це вже філософія бхакті, яка стверджує, що дорога до Бога — через любов до нього і до кожної людини. Ви вправно вибудовуєте процес формування світоставлення героїв через емоційне осмислення семантики простору, часу, тілесності і почуття, через внутрішнє і вербальне мовлення. На чиєму боці ваші персональні симпатії, і чи співпадають вони з симпатіями Станіслава Боклана і Олексія Вертинського?
А.Б.: — Так сталося, що мені з самого початку здалося, що обидва персонажі — це дві сторони однієї медалі, два прояви однієї особистості. Вони можуть існувати лише вкупі і поодинці мають в собі мало цікавого. Мені було дуже приємно почути від Шмітта підтвердження цієї моєї теорії, виявилось, що обох цих людей він писав з себе, обидва вони — це сам Шмітт.
О. К.: — Свого часу Світовий банк провів дослідження соціального капіталу в регіонах Італії, яке стало джерелом інформації для кредитної політики і започаткування фонду соціальних інвестицій.
Завершилося дослідження несподіваним результатом. Найефективніші органи влади були там, де найбільше було хорів, футбольних клубів, а також читацьких, туристичних, фольклорних гуртків. У цих регіонах тісні горизонтальні зв’язки сформулювали норми взаємності. А врешті виявилося, що саме інститути спільнот роблять регіони заможними. Яка частка театру в соціальному капіталі на вашу думку? Чи є шляхи її збільшення?
А. Б.: — Я дуже невисокої думки про капіталістичні можливості театру як суспільної інституції. Не тому, що не вірю в його можливості. Просто розумію, наскільки важко сьогодні змагатися з іншими видами впливу на свідомість споживацької маси. Колись театр був наймасовішим видом мистецтва, тепер Інтернет заволодів усім, заполонив, просякнув своїм вайфаєм кожну шпаринку. Театру, мов тій зрадженій дружині, залишається лише сидіти і чекати, коли гультяй-глядач досхочу набавиться, засумує за справжнім, теплим, розумним, коли він відчує необхідність у вічних непідробних стосунках і повернеться назад, туди, де його люблять, де усе існує заради нього. Театр дає емоції! Театр вибудовує свідомість! Театр створює життя!
О. К.: — Ми з вами ставили одну п’єсу, а вистави вийшли напрочуд різними! Мені згадалися паліндроми-перевертні М.Лукаша:
«Дорога, горoд
і горoд Дорогі.
А волога голова!»
Певен, що перегляд обох спектаклів (якби ще і львівський привезти) долучив би глядача до божественної радості творіння, такого небезпечного беззастережністю самовиявлення.
«Нога у вагон.
О, дар! Радо
В раба барв»!
                              Із Андрієм БІЛОУСОМ бесідував Олексій КУЖЕЛЬНИЙ

Твори Еріка-Емманюеля ШМІТТА перекладено більш ніж 30-ма мовами, їх друкують в багатьох країнах, ставлять у театрах більш ніж 50-ти країн! В Україні поставлено п’ять його п’єс (Київ, Львів, Харків, Донецьк...), друком вийшли українською мовою чотири прозові книги (видавництво «Кальварія»). У «Загадкових варіаціях» два героя, немов віддзеркалення «двох різних розумів»...
«Я ідентифікую себе з обома чоловіками, — зізнався ШМІТТ на зустрічі з київськими читачами (див. «День» №67). — Знорко — втілює образ ідеального кохання, віддаленого, а Ларсен — щоденного, того, яке ми переживаємо повсякденно. Кохання не єдине, воно завжди різне. П’єса майже склалася в моїй голові, але їй чогось бракувало, і тоді я почув цю річ у виконанні Петербурзького оркестру — «Загадкові варіації» — 14 варіацій на тему неіснуючої мелодії. Це і є образом кохання для мене. Це неначе мелодія, яку неможливо розпізнати. У коханні неможливо володіти іншим або знати іншого, а можна лише захоплюватися таємницею. Любити — віддавати себе іншій людині, якої ніколи не пізнаєш, це немов відвідини таємниці. Так я знайшов рішення для п’єси...
Я вважаю, що текст існує, якщо є читач. Я пишу для інших. Але вимагаю від читача творити книжку разом зі мною. Я не люблю довгих описів. Я так будую свої твори, що завжди залишаю місце для читача — додумувати, дофантазовувати, це робить його більш активним і більш уважним. Одного дня один читач сказав мені: «Дивно, я читав ваш роман 10 років тому, але добре пам’ятаю його і зараз». Я відповів, що це тому, що він «написав» його разом зі мною».

Наші партнери

Термінове оголошення:

Шановні глядачі! Повідомляємо, що вистава "Крюня" 30 і 31 березня та 21 квітня відміняється в зв'язку по стану здоров'я актора. Перепрошуємо за незручності!